Культура викривання є індикатором довіри до інституцій і здатності влади на всіх рівнях захищати тих, хто діє в інтересах суспільства. На цьому наголосив заступник Голови Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) Сергій Гупяк під час презентації аналітичного звіту «Культура викривання в органах місцевого самоврядування».
Зазначений звіт підготовлено на основі дослідження, присвяченого комплексній оцінці формування культури викривання на місцевому рівні. Воно охоплює як нормативні й організаційні аспекти (наявність каналів повідомлення, внутрішніх політик і процедур), так і поведінкові фактори (готовність працівників органів місцевого самоврядування (ОМС) повідомляти про корупцію, рівень довіри до організації та сприйняття ризиків). Методологія поєднала аналіз законодавства і практик роботи з викривачами, моніторинг офіційних ресурсів громад й онлайн-опитування працівників.
Результати дослідження засвідчили, що система викривання в громадах розвивається нерівномірно. Між регіонами та типами громад існують суттєві відмінності, а в багатьох селищних і сільських радах відсутні базові елементи: не визначені відповідальні особи за роботу з повідомленнями про корупцію, бракує внутрішніх каналів повідомлення та чітко врегульованих процедур розгляду повідомлень. На час проведення аналізу до Єдиного порталу повідомлень викривачів (Портал) було підключено лише 257 громад (приблизно 17,5% від їх загальної кількості в країні), і навіть там він не завжди функціонує як ефективний інструмент. Підключення часто не супроводжується необхідними організаційними рішеннями, зокрема визначенням відповідальних осіб, затвердженням внутрішніх процедур, забезпеченням консультацій для працівників. Як наслідок Портал може бути в таких громадах формально доступним, але фактично не виконувати функцію дієвого каналу повідомлення.
Дослідження також виявило системні проблеми у роботі антикорупційних уповноважених. Їхні можливості щодо захисту викривачів часто обмежені через нестачу ресурсів, поєднання кількох функцій і організаційне підпорядкування керівництву.
У звіті представлено узагальнений портрет викривача, сформований на основі сукупності критеріїв - від гендеру та віку до рівня освіти й професійного досвіду. Це переважно працівники середнього віку з вищою освітою та значним стажем роботи в органах місцевого самоврядування, які добре орієнтуються у внутрішніх процесах і здатні ідентифікувати корупційні ризики. Саме досвідчені фахівці демонструють найвищу готовність до викривання, що спростовує поширене уявлення про викривача як «конфліктного працівника».
Водночас загальна готовність до викривання в більшості випадків для респондентів безпосередньо залежить від відчуття безпеки. Лише 2% опитаних мають реальний досвід повідомлення про корупцію. Більшість респондентів готові діяти за наявності підтверджених фактів і безпечних умов, зокрема можливості анонімного повідомлення, яку обрали близько 62% опитаних.
Серед ключових бар’єрів до викривання респонденти називають страх переслідування або звільнення, сумніви у результативності повідомлення, відсутність доказів, брак довіри до керівництва або антикорупційного уповноваженого, побоювання осуду з боку колег, аткож небажання втручатися Дослідження також фіксує недостатній рівень обізнаності: частина працівників не знає, як і куди повідомляти, або не має чіткого уявлення про доступні канали, попри загалом позитивну динаміку знання про Портал.
Попри це, загальне ставлення до викривачів у громадах переважно позитивне (підтримують викривачів понад 56% опитаних), а більшість працівників оцінюють свої органи як доброчесні та відкриті (понад 65% вважають, що корупція в їхньому органі не поширена або скоріше не поширена).
Отже дослідження засвідчило, що важливими для сталого функціонування системи викривання на місцевому рівні є реальні гарантії захисту викривачів, зрозумілі та передбачувані процедури реагування, а також управлінська культура, що передбачає підтримку, а не покарання за повідомлення.
З огляду на це у звіті сформульовано комплекс рекомендацій - від законодавчих ініціатив до практичних рішень для громад. Йдеться, зокрема, про посилення гарантій захисту викривачів, розвиток безпечних і анонімних каналів повідомлення, оновлення внутрішніх політик і процедур, підвищення спроможності антикорупційних уповноважених, а також системне навчання і підвищення обізнаності працівників.
Під час презентації звіту заступник Голови НАЗК також підкреслив важливість переходу від формальних норм до реальної практики: «Агентство і надалі працюватиме над тим, щоб система викривання була практичною, ефективною та адаптованою до потреб громад, підтримуючи їх у впровадженні дієвих практик доброчесності».
Очільниця команди ПРООН в Україні за напрямком «Демократичне врядування та інклюзивне суспільство» Олена Урсу у свою чергу наголосила на значенні таких досліджень для формування ефективних політик: «Розуміння того, як працюють механізми повідомлення про корупцію у громадах і які бар’єри існують, дозволяє створювати практичні інструменти - внутрішні політики та чіткі алгоритми роботи з повідомленнями, які сприяють прозорій та підзвітній роботі органів місцевого самоврядування».
До обговорення результатів дослідження долучилися представники НАЗК, ПРООН, органів місцевого самоврядування та громадського сектору. Під час панельної дискусії учасники обговорили ключові виклики розвитку інституту викривання та практичні підходи до впровадження ефективних політик у громадах.
Презентація аналітичного звіту відбулася в межах проєкту «Посилення культури викривання на субнаціональному рівні як запорука доброчесного відновлення», що реалізується ГО «Фундація інституційного розвитку» у співпраці з НАЗК за підтримки ПРООН в Україні та фінансування уряду Японії. Ініціатива спрямована на формування системних умов для безпечного викривання та зміцнення культури доброчесності в громадах як передумови прозорого та ефективного відновлення України.
Повні матеріали дослідження доступні за посиланням: https://wiki.nazk.gov.ua/0309/.
