На розгляді Парламенту перебуває проєкт Антикорупційної стратегії на 2026–2030 роки (законопроєкт № 15230-д), розробленої Національним агентством спільно з Комітетом Верховної Ради України (ВРУ) з питань антикорупційної політики із широким залученням міністерств, низки інших державних органів, провідних вітчизняних фахівців, експертів Європейської Комісії та Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), а також громадськості.
Національне агентство закликає Парламент розглянути та ухвалити Антикорупційну стратегію у першому читанні, що дозволить перейти на фінальну стадію формування надійної основи для наступного циклу загальнодержавної антикорупційної політики.
Сучасний західноєвропейський підхід до мінімізації корупції полягає у збалансованому поєднанні системи заходів щодо запобігання корупції, розбудови належного урядування та доброчесної публічної служби із заходами щодо виявлення корупційних правопорушень і притягнення винних осіб до юридичної відповідальності.
Упродовж останнього десятиліття Україна зробила значний поступ у якісному переході від ситуативних практик невідкладного реагування на окремі виклики та проблеми (фрагментарна політика “реактивного” типу) до системної, послідовної та проактивної антикорупційної політики.
Якщо раніше антикорупційні зусилля держави значною мірою зосереджувалися на розв’язанні найбільш гострих точкових проблем, які потребували невідкладних рішень, то сьогодні антикорупційна політика дедалі більше ґрунтується на даних, прогнозуванні, оцінюванні ризиків і усуненні розгалуженої системи причин корупції.
Такий підхід передбачає не лише виявлення правопорушень і притягнення винних до відповідальності, а й створення таких механізмів функціонування держави, управлінських процесів, регулювання підприємницької діяльності, здійснення контрольних функцій, надання адміністративних послуг тощо, які на системному рівні унеможливлюють корупцію або зводять її до абсолютного мінімуму.
Надійним фундаментом такого переходу стало те, що у 2014–2025 роках Україна успішно:
- привела антикорупційне, кримінальне та адміністративно-деліктне законодавство у відповідність до ключових міжнародних стандартів та актів законодавства Європейського Союзу в цій сфері;
- розбудувала і забезпечила високу ефективність та незалежність антикорупційних інституцій, зосереджених на запобіганні та протидії високопосадовій корупції (йдеться, передусім про НАЗК, Національне антикорупційне бюро, Спеціалізовану антикорупційну прокуратуру та Вищий антикорупційний суд).
Утім, ключову роль у забезпеченні такого «переходу» відіграли наразі чинні Антикорупційна стратегія та Державна антикорупційна програма, якими у 2020–2026 роках було запроваджено концептуально новий підхід до формування та реалізації загальнодержавної антикорупційної політики України, який наразі базується на ідеї одночасного руху до досягнення двох основних цілей:
- забезпечити високу ефективність та постійний розвиток загальної системи запобігання та протидії корупції;
- мінімізувати корупцію в найбільш вражених корупцією та стратегічно важливих для держави сферах, через системні галузеві реформи, які відповідають актам законодавства ЄС та впроваджують найкращі світові практики.
Важливим етапом розбудови цієї системи стало також впровадження сучасних підходів до координації, моніторингу та оцінки ефективності реалізації антикорупційної політики. Зокрема, було розроблено та впровадження новітнью Інформаційну системи моніторингу реалізації державної антикорупційної політики, яку наприкінці 2025 року ОЕСР визнала передовою європейською та світовою практикою.
Ці та низка інших зусиль України сприяли поступовому і сталому зниженню рівня корупції в Україні та водночас підвищенню рівня прозорості й доброчесності у діяльності органів державної влади й органів місцевого самоврядування.
Так, згідно з даними регулярних соціологічних досліджень протягом 2008–2025 років масштаб поширення корупційного досвіду серед населення, що проживає на території України, скоротився більше ніж у 3,7 рази: з 67,8% у 2008 році до 41,5% у 2018 році та 18,2% наприкінці 2025 року.
Зокрема, упродовж 2015–2025 років суттєво зменшилася частка населення, яка стикалася з корупцією у сфері медичних послуг (із 76 до 24 відсотків), шкільної освіти (із 67 до 13 відсотків), у взаємодії з представниками правоохоронних органів (із 62 до 26 відсотків), у сфері послуг енергетичних компаній (із 30 до 18 відсотків). Упродовж 2015–2024 років показник корупційного досвіду громадян зменшився також у сфері приватизації, володіння та користування землею (із 50 до 34 відсотків), реєстрації та приватизації об’єктів нерухомості (із 49 до 34 відсотків) та у сфері правосуддя (із 48 до 25 відсотків). Особливо показовою є позитивна динаміка у сфері надання адміністративних послуг, що надаються через ЦНАП: у 2021–2025 роках частка громадян, які стикалися там із корупцією, зменшилася з 11 до 5 відсотків.
Попри це, як засвідчують численні опитування, корупція в Україні й досі визнається однією з найважливіших проблем суспільства та перешкод для подальшого зростання української економіки (зокрема її лібералізації, розбудови конкурентного середовища та залучення інвестицій).
Корупція гальмує європейську та євроатлантичну інтеграцію України, суттєво знижує оборонні можливості держави, а також є ключовим ризиком у реалізації післявоєнної відбудови.
Саме тому Україні необхідно й надалі впроваджувати комплексну, збалансовану, поступальну і проактивну антикорупційну політику шляхом ухвалення та належної реалізації Антикорупційної стратегії та Державної антикорупційної програми на наступний період.
Мета пропонованої до схвалення Антикорупційної стратегії полягає не лише у досягненні істотного зниження рівня корупції в Україні, а й утвердженні й розвитку принципів демократії, верховенства права і належного врядування, забезпечення економічного й соціального розвитку, а також сприяння набуттю Україною повноправного членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору.
Для її досягнення у цій Антикорупційній стратегії застосовується окреслений вище концептуальний підхід, який полягає в одночасному забезпеченні реалізації двох стратегічно важливих завдань:
1) забезпечення високої ефективності та постійного розвитку загальної системи запобігання і протидії корупції (Розділ І Стратегії);
2) мінімізація корупції у найбільш уражених корупцією та стратегічно важливих сферах, насамперед шляхом проведення системних галузевих реформ, які відповідають актам законодавства Європейського Союзу і впроваджують найкращі світові практики (Розділ ІІ Стратегії).
Найбільшим за обсягом ініціатив, а також потенційного позитивного антикорупційного, економічного, соціального, організаційно-управлінського та інших ефектів від реалізації є Розділ ІІ проекту Стратегії, який присвячено мінімізації корупції у пріоритетних сферах, насамперед шляхом проведення системних галузевих реформ.
При цьому закладені в проєкт Стратегії галузеві реформи синхронізовані з євроінтеграційними зобов’язаннями України, а також з очікуваннями Європейської Комісії, визначеними в переліку interim benchmarks, а отже Стратегія забезпечуватиме додатковий стимулюючий вплив на якість та швидкість їх реалізації.
Про підходи до обрання пріоритетних сфер і реформ, а також шлях, який пройшло НАЗК від ідеї до її реалізації у проекті стратегії, див. «Антикорупційна стратегія на 2026–2030 роки: шлях від ідеї до комплексного державного рішення».
Впроваджуючи згадані вище реформи, проєкт Стратегії виважено оперує верифікованими у національному та глобальному вимірі антикорупційними інструментами, зокрема:
- мінімізацією/оптимізацією функцій держави та місцевого самоврядування з фокусом на дерегуляцію;
- автоматизацією, знеособленням, дистанціюванням, а також запровадженням інших інструментів мінімізації людського фактору;
- розвитком доступу до інформації для громадян і бізнесу.
Використання двох останніх інструментів дасть змогу створити невідворотні технологічні запобіжники, у яких кожен алгоритм, публічний реєстр та цифрова платформа гарантують рівні та зрозумілі правила гри, прозорість та найвищий рівень захисту суспільних ресурсів.
Розробка та ухвалення нової Антикорупційної стратегії є також євроінтеграційним зобов’язанням України, обумовленим, щонайменше положеннями:
- п. 23.5 проміжних критеріїв (interim benchmarks) на шляху до членства України в Європейському Союзі;
- заходу № 2 стратегічного результату № 1 підрозділу 2.1 розділу ІІ «Боротьба з корупцією» Дорожньої карти у сфері верховенства права;
- рекомендації Європейської Комісії, надані у Звітах про прогрес України в рамках Пакета розширення (2024, 2025);
- п. 9.1 Плану заходів у сфері верховенства права, які визначені Україною та ЄС пріоритетними для впровадження у 2026 році;
- кроком № 4.5 реформи № 2 розділу «Боротьба з корупцією та відмиванням грошей» Плану для Ukraine Facility, виконання якого є умовою отримання Україною 420 млн євро фінансової підтримки Україні від Європейського Союзу.
НАЗК переконане, що системна, послідовна, виважена, узгоджена та прогнозована антикорупційна політика повинна мати надійний фундамент, яким і має стати нова Антикорупційна стратегія
Сподіваємося, що Парламенту вдасться найближчим часом розглянути та ухвалити проєкт цього стратегічного документу у першому читанні.
Зі свого боку Національне агентство готове до конструктивної співпраці в межах парламентських процедур та надання аналітичної підтримки в роботі над удосконаленням проєкту стратегії.
