На публічних службовців може здійснюватись вплив з питань, що можуть бути предметом лобіювання, з боку осіб, які не мають статусу суб’єкта лобіювання. У таких випадках Закон України «Про лобіювання» (Закон) визначає алгоритм дій службовця.
Так, відповідно до положень Закону, службовець (об’єкт лобіювання) має право поінформувати НАЗК про здійснення на нього впливу або спроб впливу особами, які не мають статусу суб’єктів лобіювання, якщо на його переконання, така діяльність містить ознаки лобіювання.
Об`єкт лобіювання може поінформувати НАЗК, надсилавши повідомлення у паперовій або електронній формі, яке обов’язково має містити ідентифікуючі дані заявника та особи, яка не набула статусу суб’єкта лобіювання; фактичні дані щодо можливих ознак порушення законодавства, що можуть бути предметом моніторингу та перевірені НАЗК; дату та підпис заявника.
Повідомлення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз’ясненнями протягом п’яти робочих днів з дня його надходження до НАЗК.
Якщо повідомлення оформлено відповідно до вимог законодавства, НАЗК приймає рішення про початок здійснення моніторингу.
У разі виявлення, за результатами моніторингу, ознак порушення вимог законодавства з питань лобіювання, за яке передбачено адміністративну відповідальність, уповноважений працівник НАЗК складає протокол щодо притягнення до адміністративної відповідальності такої особи відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення та інші матеріали надсилаються до суду для розгляду по суті і прийняття рішення.
Нагадуємо, що за порушення вимог законодавства про лобіювання передбачена адміністративна відповідальність за незаконне здійснення лобіювання особою, яка не отримала статусу лобіста, або особою, статус лобіста якої припинений або зупинений (ст. 188-46-1 КУпАП).
1 лютого 2026 року завершилася перша кампанія звітування про лобістську діяльність. Найпоширенішими сферами лобіювання у минулому півріччі стали «фінансова, банківська, податкова та митна політика», «економічний розвиток, регуляторна політика та власність» і «екологічна політика та природокористування».
