Закон України «Про запобігання корупції» виокремлює два види конфлікту інтересів:
- Потенційний конфлікт інтересів – наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
- Реальний конфлікт інтересів – суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень.
Приватний інтерес – будь-який майновий чи немайновий інтерес особи. Такий інтерес може зумовлюватись особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, а також іншими обставинами.
Приватний інтерес може впливати на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, вчинення чи невчинення дій лише під час реалізації службових / представницьких повноважень, що є дискреційними.
Суперечність полягає в тому, що, з одного боку, в особи наявний приватний інтерес (майновий або немайновий), а з іншого – особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (або прирівняна до неї), має виконувати свої службові обов’язки в публічних інтересах (держави, територіальної громади тощо), виключаючи можливість будь-якого впливу приватного інтересу.
Вимоги щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів поширюються на осіб, зазначених у п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції».
Особи, на яких поширюються вимоги щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, зобов’язані:
- вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;
- повідомити не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;
- не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;
- вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.
Потенційний та реальний конфлікт інтересів потребує врегулювання. Заходами зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів є (ст. 29–34 Закону України «Про запобігання корупції»):
- усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів;
- застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень;
- обмеження доступу особи до певної інформації;
- перегляду обсягу службових повноважень особи;
- переведення особи на іншу посаду;
- звільнення особи.
Закон України «Про запобігання корупції» покладає обов'язок щодо вжиття заходів зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів на безпосереднього керівника особи або керівника органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади особи, у якої виник конфлікт інтересів.
Детальніше про конфлікт інтересів в Базі знань НАЗК:
Конфлікт інтересів та його складові
Обов’язки у зв’язку з наявністю конфлікту інтересів
Дії особи у разі існування сумнівів щодо наявності конфлікту інтересів
Зовнішнє врегулювання конфлікту інтересів
З прикладами практичного застосування положень Закону України «Про запобігання корупції», щодо встановлення наявності чи відсутності конфлікту інтересів та його врегулювання, можна ознайомитись тут.
