Картка проєкту
|
Розробник: Міністерство юстиції України |
Мета проєкту – удосконалення порядку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та відповідних компенсаційних механізмів відшкодування шкоди за незаконне та надмірно тривале тримання під вартою, порушення розумних строків досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, а також приведення норм національного законодавства у відповідність з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини |
Проєкт Закону надіслано відповідно до § 372 Регламенту Кабінету Міністрів України |
Резюме антикорупційної експертизи
Проєктом Закону України «Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів на виконання рішень Європейського суду з прав людини» (далі – проєкт Закону) пропонується внести зміни до Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та Цивільного кодексу України.
Метою цих змін є, зокрема, приведення норм національного законодавства у відповідність зі статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплено право на свободу та особисту недоторканність, а також із практикою Європейського суду з прав людини.
За результатами антикорупційної експертизи Національне агентство з питань запобігання корупції ідентифікувало у проєкті Закону корупціогенні фактори, які можуть зумовити ризик зловживань.
Опис виявлених корупціогенних факторів
І. Юридична колізія в законодавстві: суперечність між різними положеннями одного й того самого нормативно-правового акта або між положеннями різних нормативно-правових актів однакової юридичної сили у вирішенні одного й того самого питання, що допускає різне тлумачення норм
Проєктом Закону пропонується, зокрема, доповнити частину третю статті 197 КПК України абзацом четвертим такого змісту: «Сукупний строк тримання під вартою не може перевищувати максимальний строк покарання, передбаченого санкцією статті Особливої частини Кримінального кодексу України, у вчиненні якого особа підозрюється, обвинувачується».
Запропонована зміна доповнює низку визначених у КПК України вимог, дотримання яких є необхідним, щоб рішення про продовження строків тримання від вартою було законним.
Відповідно, недотримання цієї вимоги, коли строк перебування особи під вартою перевищує максимальний строк покарання, що визначений санкцією статті Особливої частини Кримінального кодексу України, тягне за собою незаконність рішення про продовження застосування такого запобіжного заходу.
Як наслідок, шкода як така, що завдана незаконним рішенням, підлягатиме відшкодуванню відповідно до частини першої статті 1176 Цивільного кодексу України.
Водночас статті 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пропонується доповнити новими нормами щодо права особи на відшкодування шкоди, завданої громадянинові внаслідок надмірного тримання під вартою.
Однією із підстав виникнення в особи такого права є перевищення сукупного строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою строку призначеного судом покарання.
Таким чином, виникає невідповідність між нормою, яка встановлює граничний строк тримання під вартою, та нормою, що надає право на відшкодування шкоди у разі перевищення строком тримання під вартою строку покарання, призначеного судом, навіть якщо граничного строку тримання під вартою не було порушено.
Така неузгодженість норм створює ризик формування неоднакової правозастосовної практики у вирішенні питань щодо відшкодування шкоди,
а також породжує правову невизначеність в частині реалізації учасниками кримінального провадження своїх повноважень щодо вирішення питань про продовження строку тримання під вартою.
Окрім цього, існує ризик зловживань, зокрема шляхом укладення угод у кримінальному провадженні задля штучного зменшення строку покарання з метою отримання відповідного відшкодування.
При цьому невирішеним залишається питання, чи має особа право на відшкодування у випадку, коли призначено інший вид покарання, окрім позбавлення волі, а також – порядок визначення обсягу відшкодування у таких випадках.
Таким чином, проєкт Закону потребує доопрацювання з метою вирішення зазначеної суперечності та мінімізації відповідних ризиків, у тому числі – корупційних.
Рекомендація НАЗК: доопрацювати проєкт Закону з урахуванням зазначених зауважень.
ІІ. Нечітка, з порушенням принципу юридичної визначеності, регламентація прав, обов’язків чи відповідальності фізичних (юридичних) осіб у будь-якій сфері правового регулювання
Проєктом Закону пропонується доповнити новою нормою частину другу статті 200 КПК України, якою закріпити додаткову вимогу до змісту клопотання слідчого, прокурора про зміну запобіжного заходу. Так, відповідно до запропонованого нововведення у клопотанні про зміну запобіжного заходу обов’язково зазначаються обставини, які, зокрема, «обґрунтовують доцільність більш суворого запобіжного заходу».
При цьому клопотання про зміну запобіжного заходу може стосуватися зміни такого заходу на менш суворий, а також скасування, зміни або покладення додаткових обов’язків, передбачених частиною п’ятою статті 194 КПК України, чи зміни способу їх виконання.
Таким чином, запропоноване формулювання не враховує всіх можливих видів клопотань про зміну запобіжного заходу та створює невизначеність щодо того, чи повинні обставини, які обґрунтовують доцільність більш суворого запобіжного заходу, зазначатися в усіх без винятку клопотаннях, чи лише в тих, що стосуються посилення запобіжного заходу.
Наслідком такої невизначеності може стати можливість слідчого судді, суду вільно тлумачити дотримання чи недотримання цієї вимоги у клопотаннях та на власний розсуд приймати рішення щодо їх задоволення чи відхилення.
Крім того, використання оціночного поняття «доцільність більш суворого запобіжного заходу» без визначення критеріїв такої доцільності надає надмірно широкий простір для розсуду правозастосовних органів і може призвести до неоднакового застосування норми на практиці та корупційних зловживань.
Рекомендація НАЗК: доопрацювати проєкт Закону з урахуванням зазначених зауважень.
ІІІ. Встановлення або розширення дискреційних повноважень органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або особи, уповноваженої на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування, за відсутності визначення вичерпних випадків, підстав, форм, строків, порядку здійснення таких повноважень, контролю за їх здійсненням та відповідальності за можливі зловживання під час їх здійснення
Проєкт Закону передбачає зміни до пункту 1 статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі – Закон), згідно з якими до незаконних дій відповідних органів, внаслідок яких завдана шкода підлягає відшкодуванню, відноситься, зокрема, «порушення розумних строків досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження, а також процесуальний дій, що обмежують права громадян».
Підставою для виникнення такого права, згідно із запропонованими до статті 2 Закону змінами, є «встановлення факту порушення розумних строків досудового розслідування».
Водночас для інших підстав, передбачених статтею 2 Закону, факт наявності відповідних обставин підтверджується процесуальними актами або судовими рішеннями, прийняття яких передбачено законодавством та які оформлюються у встановленій процесуальній формі (наприклад, постанова про закриття кримінального провадження, вирок тощо).
Натомість щодо факту порушення розумних строків досудового розслідування проєкт Закону не визначає ані порядку його встановлення, ані документа чи рішення, яким такий факт має бути підтверджений.
Таким чином, органи, що здійснювали досудове розслідування або суд за результатами звернення особи в порядку статті 12 Закону, на власний розсуд визначають наявність факту порушення розумних строків та приймають рішення про розмір відшкодованої шкоди.
Наділення посадових осіб відповідних органів або суду такою дискрецією зумовить ризик корупційних зловживань, у тому числі – в частині прийняття рішення щодо призначення відшкодування особам, які не мають для цього відповідних підстав.
Рекомендація НАЗК: доопрацювати проєкт Закону з урахуванням зазначених зауважень.
Висновок:
проєкт Закону містить корупціогенні фактори та потребує доопрацювання з урахуванням наданих рекомендацій.
В.о. Голови Національного агентства
з питань запобігання корупції Микола КОРНЕЛЮК
