НАЗК НАЗК
A-
A
A+
A
A
Звичайна версія сайту

Висновок антикорупційної експертизи проєкту Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо встановлення відповідальності за переслідування»

Картка проєкту

 
Розробник проєкту Закону: Міністерство внутрішніх справ України Мета проєкту Закону – встановлення кримінальної відповідальності за переслідування (сталкінг), у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, як насильства за ознакою статі Проєкт Закону надіслано відповідно до §372 Регламенту Кабінету Міністрів України
  Резюме антикорупційної експертизи   За результатами проведення антикорупційної експертизи Національне агентство ідентифікувало низку корупціогенних факторів у положеннях проєкту Закону, що унеможливлює його прийняття  у запропонованій редакції, зокрема: 1) доповнення Особливої частини Кримінального кодексу України (далі – КК України) новою статтею, що призведе до суперечності норм КК України та Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП); 2) суттєва відмінність видів та розмірів покарань, передбачених санкціями пропонованої проєктом Закону статті з одного боку, та видів і розмірів покарань (стягнень), визначених у чинних статтях КК України і КУпАП, в яких встановлено відповідальність за аналогічні дії; 3) вживання оціночних понять «незаконне спостереження за особою», «нав’язування спілкування» у новій статті, якою пропонується доповнити КК України.   Опис виявлених корупціогенних факторів  
  1. Юридична колізія в законодавстві
У пояснювальній записці до проєкту Закону необхідність його прийняття обумовлена виконанням Указу Президента України від 21.09.2020 № 398 «Про невідкладні заходи із запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, захисту прав осіб, які постраждали від такого насильства». Згідно зі ст. 24 підписаної, однак наразі ще не ратифікованої Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція), сторони вживають необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення того, щоб умисну поведінку, яка полягає в повторному здійсненні загрозливої поведінки, спрямованої на іншу особу, що змушує його чи її боятися за свою безпеку, було криміналізовано. Водночас відповідно до п. 14 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» переслідування визначено окремою формою психологічного насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи. Разом з тим чинними нормами КУпАП та КК України вже передбачено відповідно адміністративну та кримінальну відповідальність за діяння, яке в проєкті Закону пропонується криміналізувати. Так, за умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру, внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, встановлена адміністративна відповідальність у ст. 173-2 КУпАП. Крім того, за умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, встановлена кримінальна відповідальність у ст. 126-1 КК України. Більше того, за незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу встановлена кримінальна відповідальність у ст. 182 КК України. Враховуючи викладене, доповнення Особливої частини КК України запропонованою статтею призведе до суперечності норм КК України та КУпАП, що, у свою чергу, зумовить неоднакову правову кваліфікацію дій винної особи. Також з огляду на те, що передбачені санкціями пропонованої проєктом Закону ст. 1462 та вказаних статей КК України і КУпАП види та розміри покарань (стягнень) суттєво відрізняються, їх застосування буде пов’язане зі значними корупційними ризиками, коли дії особи може бути кваліфіковано за статтею КК України, яка передбачає менш суворе покарання, або за статтею КУпАП.  
  1. Використання правових конструкцій оціночного характеру
Редакція диспозиції ч. 1 ст. 1462, якою пропонується доповнити КК України, передбачає криміналізацію діяння, що полягає, зокрема, у незаконному спостереженні за особою, нав’язуванні спілкування. Водночас у цій статті проєкту Закону не розкрито змісту вказаних понять, не визначено їх ознак, не наведено інших характеристик таких діянь, за якими переслідування можна було б відмежувати від суміжних складів злочинів. Незважаючи на наведені в пояснювальній записці до проєкту Закону аргументи на користь його прийняття: запобігання та протидія домашньому насильству, насильству за ознакою статі, захисту прав осіб, які постраждали від такого насильства, згідно із пропонованою статтею можуть бути кваліфіковані також в цілому правомірні дії особи, зокрема журналістів, діяльність яких пов’язана з проведенням журналістських розслідувань. Разом з тим відповідно до ч. 2 ст. 34 Конституції України кожному гарантовано право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 25 Закону України «Про інформацію» журналіст має право під час виконання професійних обов’язків здійснювати письмові, аудіо- та відеозаписи із застосуванням необхідних технічних засобів, за винятком випадків, передбачених законом, а також право поширювати підготовлені ним матеріали. Це право також гарантовано журналістам у п. 3 ч. 2 ст. 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні». Наразі обмеження щодо збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи визначені у ст.ст. 302, 307 Цивільного кодексу України. Так, фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода особи на знімання її припускається, якщо зйомки проводяться відкрито на вулиці, на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру. Фізична особа, яка погодилась на знімання її на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, може вимагати припинення їх публічного показу в тій частині, яка стосується її особистого життя. При цьому згідно з ч. 1 ст. 29 Закону України «Про інформацію» дозволяється поширення навіть інформації з обмеженим доступом, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу. Враховуючи викладене, використання оціночних понять у ст. 1462 проєкту Закону може призвести до помилкової кримінально-правової кваліфікації дій особи, які самі по собі не становлять суспільної небезпеки. Реалізація пропонованих проєктом Закону змін може спричинити перешкоджання законній журналістській діяльності та необґрунтоване притягнення до кримінальної відповідальності журналістів, які в межах своєї професійної діяльності здійснюватимуть відеозапис із застосуванням необхідних технічних засобів.   Рекомендації НАЗК: проєкт Закону містить корупціогенні фактори та у разі прийняття призведе до суперечності норм КК України та КУпАП, що зумовлює необхідність зупинення його розгляду.   Висновок:   запропонована модель правового регулювання в цілому є корупціогенною, що унеможливлює прийняття проєкту Закону у запропонованій редакції.       В.о. Голови Національного агентства з питань запобігання корупції                                    Роман СУХОСТАВЕЦЬ
Чат-бот Telegram
контакт-центр
Чат-бот Telegram
Контакти
+38 (044) 200-06-94 info@nazk.gov.ua
працює з 9:00 до 18:00
Технічна підтримка
support@nazk.gov.ua