Картка проєкту
|
Розробник: Державне агентство лісових ресурсів України |
Мета проєкту Закону – залучення інвестицій та економічного стимулювання впровадження заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування власниками лісів і постійними лісокористувачами |
Проєкт Закону надіслано відповідно до § 372 Регламенту Кабінету Міністрів України |
Резюме антикорупційної експертизи
За результатами антикорупційної експертизи проєкту Закону України «Про залучення інвестицій та економічне стимулювання впровадження заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування» (далі – проєкт Закону) Національне агентство ідентифікувало корупціогенні фактори, а саме:
- запровадження непрозорого механізму фінансування заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування, що в процесі правозастосування може призвести до необґрунтованих витрат коштів державного і місцевого бюджетів та корупційних зловживань;
- невідповідність проєкту Закону ч. 2 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», що зумовлює ризики необґрунтованого розширення та перевищення повноважень уповноваженими особами при здійсненні заходів державного нагляду (контролю);
- наявність у редакції проєкту Закону внутрішніх суперечностей та недоліків визначення заходів у сфері лісового господарства, які підлягають економічному стимулюванню, що призведе до створення умов для надмірного розширення дискреційних повноважень осіб, уповноважених на виконання функцій держави, та виникнення потенційного чи реального конфлікту інтересів;
- неоднозначний та непрозорий механізм викупу земельних лісових ділянок для суспільних потреб може призвести до упередженого прийняття рішень посадовими особами органів державної влади та місцевого самоврядування;
- незавершений механізм укладання договору про залучення інвестицій для впровадження заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування створює правову колізію із нормами чинних законодавчих актів;
- відсутність у проєкті Закону чіткого та прозорого правового механізму залучення громадськості до інформації та доступу до участі в прийнятті відповідних рішень зумовлює корупційні ризики, пов’язані із можливістю вибіркового залучення лише певних соціальних груп (осіб) до отримання відповідної інформації та участі в процесі прийняття рішень;
- наділення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, дискреційними повноваженнями під час надання адміністративних послуг;
- правова колізія положень проєкту Закону із нормами Закону України «Про Державний земельний кадастр» щодо порядку внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) в частині зміни складу угідь земельної ділянки, що у свою чергу зумовить зловживання у сфері земельних відносин.
Опис виявлених корупціогенних факторів
І. Встановлення або розширення дискреційних повноважень органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за відсутності визначення вичерпних випадків, підстав, форм, строків, порядку здійснення таких повноважень, контролю за їх здійсненням та відповідальності за можливі зловживання під час їх здійснення
1.1. У ч.ч. 1, 2 ст. 4 проєкту Закону передбачається визначити, що економічне стимулювання власників лісів і постійних лісокористувачів при впровадженні ними заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування, яке фінансується за рахунок коштів державного бюджету, здійснюється на підставі рішення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, а за рахунок коштів місцевого бюджету, – на підставі рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, міста Києва та Севастополя, районних, міських державних адміністрацій.
Економічне стимулювання впровадження заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування здійснюється за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів та інших не заборонених законодавством джерел фінансування, в тому числі за рахунок міжнародних грантів і програм, коштів, що надходять від відшкодування втрат лісогосподарського виробництва у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України, з урахуванням вимог статті 209 Земельного кодексу України (ст. 11 проєкту Закону).
При цьому згідно з ч. 3 ст. 47 Лісового кодексу України (далі – ЛКУ) у лісах, що перебувають у державній власності, лісовпорядкування здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, у лісах комунальної власності – за рахунок коштів місцевого бюджету, у лісах приватної власності – за кошти їх власників. Лісовпорядкування може здійснюватися за рахунок інших джерел, не заборонених законом.
З урахуванням зазначеного неврегульованими залишаються питання щодо:
- критеріїв, якими керуватимуться уповноважені органи при прийняті рішень про фінансування за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування;
- випадків, у яких здійснення лісовпорядкування у лісах приватної власності має здійснюватися за кошти їх власників, як передбачено положеннями
ч. 3 ст. 47 ЛКУ, а в яких – за рахунок інших джерел; - порядку обчислення розміру фінансування відповідних заходів.
Зазначене свідчить про запровадження непрозорого механізму фінансування заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування, що не відповідає принципу юридичної визначеності та в процесі правозастосування може призвести до необґрунтованих витрат коштів державного і місцевого бюджетів та корупційних зловживань.
Рекомендація НАЗК:
у проєкті Закону визначити чіткі критерії та встановити завершений правовий механізм прийняття уповноваженими органом рішення про фінансування за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування, а також порядок обчислення розміру фінансування відповідних заходів.
1.2. Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 19 проєкту Закону державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про економічне стимулювання впровадження заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Контроль та авторський нагляд лісовпорядних робіт здійснюється відповідно до порядку здійснення лісовпорядкування, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов’язки та відповідальність суб’єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Так, відповідно до ч. 2 ст. 4 цього Закону виключно законами встановлюються, зокрема, вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.
Однак положення ч. 3 ст. 19 проєкту Закону не узгоджуються із вимогами
ч. 2 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а проєкт Закону у свою чергу не передбачає вичерпного унормування питань, необхідність визначення яких на рівні законодавчого регулювання передбачено вказаним Законом.
Зазначене зумовлює ризики необґрунтованого розширення та перевищення повноважень уповноваженими особами при здійсненні заходів державного нагляду (контролю) та виникнення корупційних зловживань.
Рекомендація НАЗК:
положення ст. 19 проєкту Закону привести у відповідність до вимог ч. 2 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
IІ. Юридична колізія в законодавстві: суперечність між різними положеннями одного й того ж нормативно-правового акта або між положеннями різних нормативно-правових актів однакової юридичної сили у вирішенні одного й того ж самого питання, що допускає різне тлумачення норм
2.1. У ст. 12 проєкту Закону передбачається визначити, що економічне стимулювання впровадження заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування здійснюється шляхом: 1) компенсації витрат громадянам та юридичним особам, що мають ліси у приватній власності, при впровадженні ними заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування; 2) викупу земельних ділянок приватної форми власності з метою ведення лісового господарства або створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду; 3) застосування прискореної амортизації основних засобів землеохоронного, лісоохоронного та природоохоронного призначення; 4) видачі вуглецевих сертифікатів; 5) укладення договорів про залучення інвестицій для впровадження заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування.
Разом з тим відповідно до положень ст. 99 ЛКУ (у запропонованій проєктом Закону редакції) держава здійснює економічне стимулювання заходів з відтворення лісів, зокрема шляхом: компенсації витрат власникам лісів і лісокористувачам при впровадженні ними заходів з відтворення лісів та здійснення лісовпорядкування; викупу земельних ділянок приватної форми власності з метою ведення лісового господарства або створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду; застосування прискореної амортизації основних фондів землеохоронного, лісоохоронного та природоохоронного призначення; шляхом видачі вуглецевих сертифікатів.
Економічне стимулювання впровадження заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування здійснюється у випадках і порядку, визначених цим Кодексом та законом.
Таким чином, укладення договорів про залучення інвестицій для впровадження заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування у розумінні ЛКУ (як у чинній, так і запропонованій редакції) не віднесено до заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування, які підлягають економічному стимулюванню.
Крім того, згідно з ч. 2 ст. 79 ЛКУ відтворення лісів здійснюється шляхом їх відновлення та лісорозведення.
А отже, запропонований у ст. 12 проєкту Закону такий захід, як компенсація витрат громадянам та юридичним особам, що мають ліси у приватній власності, при впровадженні ними заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування, є більш вузьким, та не узгоджується із нормами ст. 99 ЛКУ (як у чинній, так і в запропонованій редакціях).
Зміни, передбачені у ст. 12 проєкту Закону, а також у запропонованій ним редакції ст. 99, зумовлюють також внутрішню суперечність зі змістом термін «компенсація», наведеному у ст. 1 проєкту Закону, ураховуючи те, що виплата за використання земельної ділянки в цілях, пов’язаних з веденням лісового господарства, яка є складовою цього поняття, не відноситься до заходів у сфері лісового господарства, які підлягають економічному стимулюванню.
Крім того, застосування у проєкті Закону відсильної норми до законодавчих актів, які визначатимуть порядок економічного стимулювання впровадження заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування, призведуть до правової прогалини у регулюванні зазначених питань, оскільки як ЛКУ, так і проєктом Закону не визначено такого порядку, що зумовить неоднакове тлумачення та правозастосування їх норм.
Зауваження аналогічного змісту стосується й положень ст. 16, 17 проєкту Закону, згідно з якими видача та обіг вуглецевих сертифікатів визначається окремим законом, при цьому передбачається можливість їх передачі у власність без встановлення механізму відповідних видачі та обігу.
Відповідні неузгодженість та правова невизначеність на рівні законодавчого регулювання можуть призвести до надмірного розширення дискреційних повноважень під час правозастосування та створення умов для виникнення потенційного чи реального конфлікту інтересів органів державної влади або осіб, уповноважених на виконання функцій держави, а також можливостей для зловживання наданими їм повноваженнями.
Рекомендація НАЗК:
доопрацювати проєкт Закону з метою усунення внутрішніх суперечностей в частині визначення заходів у сфері лісового господарства, які підлягають економічному стимулюванню, а також визначити основні вимоги та особливості здійснення економічного стимулювання кожного із заходів, в тому числі щодо унормування процедур видачі та обігу вуглецевих сертифікатів.
2.2. Згідно з ч. 1 ст. 14 проєкту Закону викуп земельних ділянок приватної форми власності з метою ведення лісового господарства або створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому Законом України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», після їх обстеження, що здійснюється у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Разом з тим запропонований у проєкті Закону механізм викупу земельних ділянок приватної форми власності не визначає випадків, у яких економічне стимулювання здійснюється шляхом компенсації витрат громадянам та юридичним особам, що мають ліси у приватній власності, при впровадженні ними заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування;
а в яких – шляхом викупу земельних ділянок приватної форми власності з метою ведення лісового господарства або створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
Варто також враховувати, що згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про відчуження земельних ділянок, інших об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» ініціатива щодо викупу земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, для суспільних потреб може належати лише органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування, спеціальним адміністраціям щодо управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, особам, які отримали спеціальний дозвіл (ліцензію) на користування надрами, і підприємствам, які здійснюють будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію, експлуатацію об'єктів транспортної та енергетичної інфраструктури, захисних гідротехнічних споруд і які погодили місце розташування таких об’єктів у випадках та в порядку, визначених статтею 151 Земельного кодексу України.
Зазначене не дозволяє дійти обґрунтованого висновку, чи мають при прийнятті відповідних рішень посадові особи уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування керуватися вимогами ч. 3 ст. 99 ЛКУ, згідно з якою підставою для розгляду питання про економічне стимулювання заходів з відтворення лісів є заява чи клопотання власників лісів і лісокористувачів до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням лісової ділянки.
При цьому у порядку ст. 12 проєкту Закону, ст. 99 ЛКУ (у запропонованій проєктом Закону редакції) держава здійснює економічне стимулювання заходів з відтворення лісів, зокрема, шляхом викупу земельних ділянок приватної форми власності з метою ведення лісового господарства або створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
Указані обставини свідчать про встановлення неоднозначного та непрозорого механізму викупу земельних лісових ділянок для суспільних потреб, що може призвести до упередженого прийняття рішень посадовими особами органів державної влади та місцевого самоврядування, визначеними ч.ч. 2-5 ст. 14 проєкту Закону, а також необґрунтованого запровадження процедур їх викупу, мотивуючи такі дії необхідністю здійснення заходів економічного стимулювання.
Рекомендація НАЗК:
у проєкті Закону визначити чіткі, прозорі та однозначні для розуміння критерії та механізм прийняття уповноваженими органами рішень про визначення заходів економічного стимулювання у сфері лісових відносин з урахуванням вимог ЛКУ.
2.3. У ст. 18 проєкту Закону передбачається визначити правові засади укладання договору про залучення інвестицій для впровадження заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування.
Зокрема, згідно з ч. 2, 3 ст. 18 проєкту Закону передбачається, що:
- ініціатива про укладення договору про залучення інвестицій для впровадження заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування може виходити як від інвестора, так і від постійного лісокористувача, власника лісів або власника земельної ділянки, на якій впроваджуються заходи з лісорозведення або здійснення лісовпорядкування;
- залучення інвестора для впровадження заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування постійними лісокористувачами державної та комунальної форми власності здійснюється на конкурсній основі з урахуванням вимог Закону України «Про інвестиційну діяльність».
Наведені положення ст. 18 проєкту Закону не узгоджуються із:
- ч. 3 ст. 99 ЛКУ, згідно з якою підставою для розгляду питання про економічне стимулювання заходів з відтворення лісів є заява чи клопотання власників лісів і лісокористувачів до органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням лісової ділянки;
- ч. 3 ст. 121 Закону України «Про інвестиційну діяльність» , якою визначено, що відбір інвестиційних проектів, для реалізації яких надається державна підтримка, здійснюється на конкурсній основі з урахуванням результатів державної експертизи, проведеної відповідно до статті 15 цього Закону.
Крім того, у ст. 18 проєкту Закону не розкриваються зміст, сторони, істотні умови договору про залучення інвестицій для впровадження заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування, що зумовлює юридичну невизначеність при регламентації прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб, які реалізуються у правовідносинах з особами, уповноваженими на виконання функцій держави, що, як наслідок, створить умови для виникнення корупційних зловживань.
Рекомендація НАЗК:
доопрацювати проєкт Закону з метою приведення у відповідність до положень ч. 3 ст. 99 ЛКУ і ч. 3 ст. 121 Закону України «Про інвестиційну діяльність», а також визначити зміст, сторони, істотні умови договору про залучення інвестицій для впровадження заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування.
ІІІ. Нечітка, з порушенням принципу юридичної визначеності, регламентація прав, обов’язків чи відповідальності фізичних (юридичних) осіб у будь-якій сфері правового регулювання
3.1. У ст. 5 проєкту Закону передбачається визначити, що економічне стимулювання власників лісів і постійних лісокористувачів при впровадженні ними заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування здійснюється із залученням громадян та їх об’єднань із забезпеченням їм широкого доступу до інформації та участі в процесі прийняття рішень з цих питань.
Поряд з цим проєктом Закону не визначено змісту термінів «громадськість», «інформація» у розумінні цього Закону, а також порядок та форми залучення громадськості до інформації та участі в процесі прийняття ними зазначених рішень.
Також з огляду на застосування оціночної категорії «широкого доступу» залишається неврегульованим питання, якими є способи забезпечення доступу громадськості до відповідної інформації.
Зазначене зумовлює корупційні ризики, пов’язані із можливістю вибіркового залучення лише певних соціальних груп (осіб) до отримання відповідної інформації та участі в процесі прийняття рішень, або надання необґрунтованих відмов у наданні інформації та доступу до прийняття рішень.
Рекомендація НАЗК:
у проєкті Закону визначити чіткий та прозорий правовий механізм залучення громадськості до інформації та доступу до участі в прийнятті відповідних рішень.
3.2. П.п. 1 п. 2 розділу ІV проєкту Закону передбачається внести зміну до ч. 1 ст. 29 ЛКУ в частині віднесення до компетенції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, повноважень щодо видачі та анулювання вуглецевого сертифікату.
Таким чином, з моменту набрання чинності зазначеним Законом, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, буде уповноважений здійснювати видачу та анулювання вуглецевого сертифікату.
При цьому у ст. 1 Закону України «Про адміністративні послуги»
(далі – Закон) визначено, що адміністративна послуга – результат здійснення владних повноважень суб’єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або здійснення обов’язків такої особи відповідно до закону.
Виключно законами, які регулюють суспільні відносини щодо надання адміністративних послуг, встановлюються: найменування адміністративної послуги та підстави для її одержання; суб’єкт надання адміністративної послуги та його повноваження щодо надання адміністративної послуги; перелік та вимоги до документів, необхідних для отримання адміністративної послуги; платність або безоплатність надання адміністративної послуги; граничний строк надання адміністративної послуги; перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги (ч. 1 ст. 5 Закону).
Ураховуючи те, що прийняття рішень про видачу та анулювання вуглецевого сертифікату мають ознаки адміністративної послуги та з огляду на вимоги ст. 5 Закону, порядок прийняття таких рішень, в тому числі перелік підстав для відмови у їх наданні, має бути унормований на рівні цього проєкту Закону.
Проте відсутність у проєкті Закону відповідних положень призведе до наділення відповідного центрального органу виконавчої влади дискреційними повноваженнями при наданні даної адміністративної послуги, яка, навпаки, з огляду на вимоги ст. 5 Закону, потребує чіткого визначення компетенції органів державної влади (осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) та регламентації прав юридичних та фізичних осіб з метою унеможливлення корупційних зловживань.
Рекомендація НАЗК:
визначити у проєкті Закону всі елементи процедури, пов’язаної з прийняттям рішень про видачу та анулювання вуглецевого сертифікату, або ж виключити із проєкту Закону положення, пов’язані із запровадженням їх обігу.
ІV. Ускладнення реалізації передбачених законодавством заходів із запобігання чи протидії корупції
Положеннями п.п. 2 п. 2 розділу ІV проєкту Закону передбачається внести зміни до ст. ст. 91, 96 Земельного кодексу України в частині віднесення до обов’язків власників земельних ділянок і землекористувачів здійснювати зміну угідь земельної ділянки на угіддя ліси та інші лісовкриті землі після впровадження заходів з лісорозведення та здійснення лісовпорядкування на землях усіх категорій, крім категорії земель лісогосподарського призначення, з урахуванням вимог, встановлених статтею 571 цього Кодексу.
Так, у ч.ч. 3, 4 ст. 571 ЗКУ передбачено, що віднесення земельної ділянки до самозалісненої здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки.
При цьому віднесення земельної ділянки, сформованої як об’єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісненої ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.
Однак, згідно зі ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр – це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.
Ст.ст. 2, 3 вказаного Закону передбачено, що Державний земельний кадастр ведеться з метою інформаційного забезпечення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб при: регулюванні земельних відносин; управлінні земельними ресурсами; організації раціонального використання та охорони земель; здійсненні землеустрою; проведенні оцінки землі; формуванні та веденні містобудівного кадастру, кадастрів інших природних ресурсів; справлянні плати за землю.
Державний земельний кадастр базується, зокрема, на таких основних принципах: обов’язковості внесення до Державного земельного кадастру відомостей про всі його об’єкти; об’єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі; внесення відомостей до Державного земельного кадастру виключно на підставі та відповідно до цього Закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 26 Закону України «Про Державний земельний кадастр» для внесення змін до відомостей Поземельної книги, зокрема щодо складу угідь, заявник подає до органу, який здійснює ведення Поземельної книги, серед іншого – оригінали документації із землеустрою, які згідно з цим Законом є підставою для внесення таких змін (крім випадків зміни виду використання земельної ділянки в межах певної категорії земель, що згідно з цим Законом не потребує розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки).
Отже, проєкт Закону може призвести до правової колізії із зазначеними нормами Закону України «Про Державний земельний кадастр» щодо порядку внесення до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) в частині зміни складу угідь земельної ділянки, що у свою чергу зумовить зловживання у сфері земельних відносин.
Разом з тим згідно з положеннями п. 2.5 розділу 2 Державної антикорупційної програми на 2023–2025 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2023 № 220, облік земель у Державному земельному кадастрі є важливою передумовою для їх належного використання, забезпечення справляння плати за землю, уникнення «тіньового» використання та перерозподілу земель. За даними Держгеокадастру України[1], наповненість Державного земельного кадастру складає 74%, тобто майже третина земель країни перебуває поза земельно-кадастровим обліком. Зазначене може свідчити про те, що частина земель, незареєстрованих у Державному земельному кадастрі, фактично перебуває поза оподаткуванням та може бути самовільно захопленими землями.
Рекомендація НАЗК:
положення п.п. 2 п. 2 розділу ІV проєкту Закону, якими передбачається внести зміни до ст. ст. 91, 96 Земельного кодексу України, виключити.
Висновок:
проєкт Закону містить корупціогенні фактори та потребує суттєвого доопрацювання з урахуванням наданих рекомендацій.
Голова Національного агентства
з питань запобігання корупції Олександр НОВІКОВ
[1] Заголовна сторінка, розділ «Наповненість кадастру» : вебсайт. URL: https://land.gov.ua/
