Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) провело разом із партнерами міжнародну онлайн-конференцію, присвячену політичній рекламі: «Моніторинг політичної реклами онлайн і офлайн: виклики та кращі практики для органів контролю за політичним фінансуванням».
Державне регулювання політичної реклами потрібне, з одного боку, щоб ідентифікувати, хто і які суми витрачає на політичну рекламу, а з іншого — щоби створити рівні умови для всіх учасників політичних перегонів.
«У Законі України «Про рекламу» є визначення політичної реклами. Однак загалом в українському законодавстві відсутні будь-які обмеження щодо форми політичної реклами, — пояснила Оксана Гречаніченко, заступниця керівника Департаменту запобігання політичної корупції НАЗК».
Проєкт Закону «Про політичні партії в Україні», що отримав схвальні відгуки Венеціанської комісії, пропонує заборонити використання коштів державного фінансування політичної партії на рекламу. Це ж стосується й послуг, які пов’язані із виробництвом і розповсюдженням політичної реклами чи будь-якої іншої інформації, що рекламує партію.
Світовий досвід моніторингу політичної реклами
За словами Ліс Кляйн, старшого радника Міжнародної фундації виборчих систем (IFES), у світі немає чіткого підходу до регулювання політичної реклами. Зокрема, у виборчому кодексі Великобританії не зазначено, скільки можна витратити на політичну рекламу.
В Албанії реклама вважається політичною лише, якщо її помічено на конкретній відстані від виборчої дільниці.
Канада наразі розпочинає створення спеціальних цифрових платформ для того, щоби вести облік політичної діджитал-реклами.
«У Литві встановлені ліміти на внески і витрати щодо політичної реклами, — розповіла Ліна Петронене, представниця Центральної виборчої комісії (ЦВК) Литви. — Окрім того, звітність політичних партій повинна бути надана в електронному форматі. А ЦВК, у свою чергу, проводить аудит цієї звітності, перевіряє, чи повна й точна інформація».
За словами пані Петронене, у Литві під час моніторингу діяльності партій вивчають також і політичну рекламу, розміщену в соціальних мережах.
Моніторингом політичної реклами в Литві займаються спеціальні компанії, які наймає ЦВК. Вони створюють карту моніторингу: коли, хто і скільки платив за політичну рекламу.
Коли політичні партії подають звіти, ЦВК співставляє їх із результатами моніторингу.
«Передвиборча кампанія в Латвії триває 120 днів до виборів. До цього часу немає якихось обмежень щодо політичної реклами, — пояснила Каріна Полянська, представниця Бюро із протидії та боротьби із корупцією Латвії. — Усі політичні партії повинні подати в Бюро декларацію щодо витрат, які вони понесли протягом цих 120 днів.Окрім того, у Латвії також залучають компанії, що здійснюють моніторинг політичної реклами».
За словами Катіци Ніколавскі, представниці Державної агенції із запобігання корупції Північної Македонії, агенція працює із 2002 року. Водночас, лише у 2019 році прийняли новий закон щодо боротьби із корупцією, який розширив їхні повноваження щодо контролю за діяльністю партій.
Тепер представники агенції відстежують суми фінансування передвиборчих кампаній партій, кошти, які партії витрачають на політичну рекламу, а також аналізують, із яких джерел надходить фінансування. Для цього використовують медіапортали.
Участь у конференції також узяли неурядові організації: Transparency International та MEMO 98, які відіграють важливу роль під час моніторингу політичної реклами, зокрема в Литві та Словаччині.
Магнус Оуман, керівник регіонального представництва IFES у Європі підсумував, що у більшості країн розроблення ефективних механізмів регулювання політичної реклами триває. Отже, на міжнародному рівні важливо продовжувати діалог з цього питання.
Конференція була організована НАЗК у співпраці Міжнародною фундацією виборчих систем (IFES) за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Міністерства міжнародних справ Канади та британської допомоги від уряду Великої Британії.
