Наявні в чинному законодавстві відмінності у визначенні поняття викривачів корупції заважають формуванню єдиного підходу до роботи з цією категорією осіб, належному забезпеченню їхніх прав та гарантій захисту. Для вирішення проблеми Державною антикорупційною програмою (п. 1.6.3.3.1.) передбачено, що Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) має розробити проект закону, який, зокрема, передбачає запровадження широкої дефініції “викривач”.
Так, у національному законодавстві визначення терміну “викривач” наведено в Законі України «Про запобігання корупції» (далі — Закон) та Кримінальному процесуальному кодексі України (далі — КПК України).
Закон визначає викривача як особу, яка повідомила про факти корупції, що стали відомі їй за певних умов, а саме у зв’язку з її трудовою, професійною, господарською, громадською, науковою діяльністю, проходженням нею служби чи навчання або її участю у передбачених законодавством процедурах, які є обов’язковими для початку такої діяльності, служби чи навчання.
Водночас, згідно з КПК, викривач - це особа, яка звернулася із заявою або повідомленням про корупційне кримінальне правопорушення до органу досудового розслідування.
Як видно, КПК України не дублює визначення поняття “викривач” та не містить обов’язкової умови про перелік джерел, з яких викривач може дізнатися інформацію про корупцію (трудова, професійна, господарська, громадська, наукова діяльність тощо). Тобто в цьому випадку законодавець визначає викривача фактично заявником у кримінальному провадженні.
Однак статус заявника не відповідає суті викривача, звужує його права та обов’язки, а також гарантії.
Визначені в КПК права заявника повною мірою поширюються на викривача, при цьому заявник, який є викривачем, додатково має право на отримання інформації про стан досудового розслідування, розпочатого за його заявою чи повідомленням. Але на практиці викривачу досить важко отримати будь-яку інформацію про стан досудового розслідування в кримінальному провадженні.
При визначенні статусу викривача слідчий/детектив має широку дискрецію, що породжує корупційні ризики. Органи досудового розслідування досі не мають єдиного підходу до реєстрації кримінальних проваджень за участю викривачів, адже при внесенні відповідної інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) відомості про участь викривача в кримінальному провадженні переважно не відображені.
Оскільки ключову роль в інституційному механізмі захисту прав викривачів відіграє НАЗК, в КПК передбачено обов’язок слідчого після внесення відповідних відомостей до ЄРДР у письмовій формі повідомити Національне агентство про початок досудового розслідування за участю викривача. При цьому НАЗК не є стороною кримінального провадження та не має повноважень щодо оцінювання дій чи бездіяльності слідчого в частині забезпечення прав і гарантій викривачів.
Саме тому викривачі є заручниками суб’єктивного бачення слідчого/детектива їх правового статусу в кримінальному провадженні, від якого залежать їх безпека та захист від можливих заходів негативного характеру (звільнення з роботи, дисциплінарні провадження тощо), пов’язаних з їхнім повідомленням до органів досудового розслідування.
Для громадян, які обрали шлях боротьби з корупцією, це має негативні наслідки, насамперед такі як неможливість скористатися «імунітетом викривача». Крім того, неотримання статусу викривача не дозволяє такій особі реалізувати право на винагороду.
Для вирішення проблеми необхідно впровадити уніфіковане поняття викривача, зокрема шляхом узгодження визначення цього терміну в КПК (п. 162 ч. 1 ст. 3) з відповідною нормою Закону (абз. 20 ч. 1 ст. 1).
Це дозволить запровадити єдиний підхід до реєстрації та здійснення досудового розслідування кримінальних проваджень за участю викривачів і відповідно надасть їм захист як у межах кримінального провадження, так і поза ним.
В межах своєї компетенції НАЗК розробляє необхідні зміни до законодавства та розраховує на підтримку вказаної ініціативи з боку заінтересованих сторін.
